МОЗА́ЇКА, и, ж.
1. Зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до однього і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців і т. ін. Київ почали забудовувати кам’яними будівлями, прикрашеними живописом і мозаїкою (Іст. СРСР, І, 1956, 42); Гул перекочувався хвилями, хлюпав прибоєм у високі, прикрашені мозаїкою стіни (Донч., V, 1957, 397); // Різнокольорові шматочки скла, мармуру, камінців і т. ін., що використовуються для такого зображення або візерунку. — Цей дід якийсь крем’яний: неначе штукований, складений з крем’яної мозаїки (Н.-Лев., IV, 1956, 115).
2. Мистецтво складати такі зображення або візерунки. Київський державний художній інститут почав виховувати кадри художників-монументалістів. Вони вивчають техніку мозаїки, фрески (Мист., 4, 1966, 3); Твори мозаїки вічні, вони зберігаються тисячоліттями (Рад. Укр., 13.IV 1958, 3).
3. перен. Строката суміш різнорідних елементів. Мозаїкою національних костюмів розцвітає сцена (Рад. Укр., 24.ІХ 1960, 1).
4. Вірусна хвороба рослин, ознакою якої є поява плям на листі. В осінньо-зимовий період рослини помідорів у теплицях сильно уражуються мозаїкою, яка ослаблює рослини (Колг. Укр., 5, 1959, 31); // Плями на листі рослин внаслідок цієї хвороби.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 779.