МОКВА́, и, ж., діал.
1. Мокротеча. Надворі була негода: моква, туман, темрява (Чорн., Визвол. земля, 1950, 90); Ми з ним бачили всяку погоду, А такої мокви не було (Перв., І, 1958, 458).
2. Низина, залита водою. Ішло вояцтво, братство ратних діл, І сходило із пагорба на діл. Шикуючись у лави бойові На оболоні, на грузькій мокві (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 150); Прилягти нема де — під ногами моква, болото (Гончар, Тронка, 1963, 210).
3. Мокрота, сирість. Гончар цілий день у мокві робе (Сл. Гр.); — А на моє, то я його виселила б геть та віддала б попівські покої Драбинисі, хай би бідолашна жінка не мучилася з дітьми в тій мокві… (Речм., Весн. грози, 1961, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 781.