МОКРІ́НЬ, і, ж., розм.
1. Вогкість, дощова погода. Важко було їм голодним стояти в степу просто неба в пронизливий осінній холод і мокрінь (Тулуб, Людолови, II, 1957, 532).
2. Що-небудь мокре, вологе. Якийсь дідок, потягуючись, вийшов [на терасу]. Сів біля мене — також на мокрінь — І закурив (Рильський, II, 1960, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 782.