МОЛЕ́БЕНЬ, бня, ч. Коротке богослужіння за щасливе закінчення справи, за здоров’я, благополуччя кого-небудь. Молебень же втяли Еолу, Щоб вітрам, по його ізволу [волі], В другий бік повелів дмухнуть (Котл., І, 1952, 163); Відомо, що рух повсталих на чолі з Залізняком почався з молебня в Мотронинському монастирі поблизу Черкас (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 96); — Більшовики не вірять у бога і перемагають, а ми правимо йому молебні, кадимо фіміамом, щоб заступився за святую Русь, і все надаремно (Панч, В дорозі, 1959,
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 783.