МОЛОДЦЮВА́ТИЙ, а, е, рідко. Який має бравий вигляд; ставний, спритний. Молодцюватий портьє запопадливо відчинив перед ними [мандрівниками] скляні двері до просторого холу (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 6); Підійшов до саней Григорій Волошин.. Широкий у плечах, вузький у стані, молодцюватий з виду, він, здавалось, був не батьком, а старшим братом Романа (Стельмах, І, 1962, 21); // Власт. молодцеві (у 2 знач.). Молодцювата виправка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 788.