МОРАЛІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Проповідувати сувору мораль. Шевченко органічно не вміє моралізувати (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 357); // Робити моральні висновки з приводу чогось. Якщо людина здатна в горі моралізувати, значить, вона видужує (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 198).
2. перех., рідко. Повчати кого-небудь, читати комусь мораль. — Ну, ну, ну, пан син починав моралізувати батька! — скрикнув Темницький (Фр., II, 1950, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 799.