МОРО́ЧЛИВИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що клопітни́й 2. — Перш ніж почати з вами працю, мушу сказати вам от що: ви, певне, негаразд уявляєте собі, яку складну роботу беремо ми на себе: робота має бути морочлива, довга і, може, здаватиметься навіть нудною (Вас., II, 1959, 227); Віті довелося зробити ще чимало в своєму невеликому, але морочливому господарстві! (Собко, Скеля.., 1961, 68).
2. Те саме, що па́морочливий 1. Перед нею мигнула блискавка, а під ногами запалась земля. Глибока, морочлива чорна безодня (Коцюб., І, 1955, 333).
3. Те саме, що вередли́вий 1; капризний, примхливий. — Ой дитино, який же ти морочливий! (Вовчок, VI, 1956, 337); Вже старші онуки виросли й повиходили заміж, а Онися все живе, неначе за неї й смерть забула, та все морочить і своїх, і чужих, та вередує,., як морочлива та настирлива дитина (Н.-Лев., III, 1956, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 806.