МОРСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка, розм. Однокр. до мо́рскати. — Смерть латинці звали mors, мабуть, через те, що як морсне, то й перекинешся, й ноги задереш, і сам не знаєш коли… (Н.-Лев., IV, 1956, 124); — Думка була така, що Микитка товче собою поміж коні, та кінь морсне його підковою по чолі та зробить йому амінь (Март., Тв., 1954, 143); — Та як виважить [пан] долоню, та як морсне по виду мене… (Тесл., Вибр., 1950, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 806.