МОТЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм. Те саме, що метля́ти 1; махати. Славко заливався дрібним сміхом, мотляючи в повітрі рученятами (Досв., Вибр., 1959, 314); Вітер тріпав папірцем, що в руці, мотляв порожньою торбинкою (Головко, І, 1957, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 811.