МОТУЗЯ́НИЙ, а, е. Прикм. до мотузо́к і моту́зка. Чого тільки не було в тому портфелі! Мотузяний обривок, скляна планка, шматок пахучої шкіри (Горд., Буян, 1938, 22); // Зробл. із мотузка, мотузків. — Не будемо вже на луб’яних возах та в мотузяних шлеях їздити! — сказав отець Харитін (Н.-Лев., III, 1956, 165); Крутим схилом Антон піднімався вгору до своєї хати й на мотузяному поводі вів гнідого коня (Чорн., Потік.., 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 814.