МРІ́ЙНИК, а, ч. Той, хто любить мріяти. — Ви не лише лірик, що не пише поезій, але ще мрійник, котрий, .може, й ніколи не віддавався свідомо мріям (Коб., III, 1956, 166); Все життя він був оптимістом і мрійником, але завжди вмів реально оцінювати обстановку (Дмит., Обпалені.., 1962, 14); // Той, хто в мріях відривається від реальної дійсності. Ходять по заводу чутки: лабораторний працівник з нього, мовляв, непоганий, але ж він.. — мрійник, фантазер (Шовк., Інженери, 1956, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 816.