МСТИ́ВИЙ, а, е. Схильний до помсти. — Він чоловік без серця, без душі, мстивий, а до того консерватист до смішності (Коб., І, 1956, 152); Мстивий і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких (Ткач, Арена, 1960, 146); // Який виражає, містить у собі помсту; сповнений помсти. Очі козацькі променіли одвагою, серця козацькі кипіли гнівом мстивим… (Вовчок, 1,1955, 332); Недобре, мстиве почуття душило його, палив біль щойно завданої образи (Гончар, Людина.., 1960, 21); Був злий [Геннадій] на весь світ. З душевної каламуті його виплоджувалося щось таке мстиве. Хотілося завдати прикрості й іншим (Вол., Місячне срібло, 1961, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 818.