МУГИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до муги́кати 2. — А я тобі й забула хвалитись: до тебе Чіпка заходив.. — Ага!.. Чого ж це?.. — Не знаю.. — Гм,— мугикнув Грицько (Мирний, І, 1949, 271); Прокашлявшись і кілька разів мугикнувши, заговорив Дем’ян Опанасович (Коз., Сальвія, 1959, 174).
2. Невиразно що-небудь сказати. Копистка мугикнув: — На бабські пересуди я не зважаю, своїм розумом перебиваюсь (Грим., Незакінч. роман, 1962, 27); — Єфрейторе, принесіть з машини вечерю. — Угу! — мугикнув щось нерозбірливе єфрейтор (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 818.