МУ́ДРО, присл.
1. Із знанням справи; розумно. [Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком: ми будемо світити світлом правди (Л. Укр., II, 1951, 434); Він мене добре вчив, мамо, і мудро (Коб., II, 1956, 323); Заводи-велетні, де людський розум Керує мудро, вугілля й чорнозем. Картини й книги, статуї й доми — Це наше все (Рильський, II, 1960, 158).
2. Уміло, майстерно. Повісила на кілочок чистий рушник, довгий та предовгий, та мудро усякими цвітами вишитий (Кв.-Осн., II, 1956, 320); [Старшина третій:] А мудро співає! коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм (Шевч., І, 1963, 96); Навіть у будень носила [Палагна] шовкові хустки, дорогі й писані мудро (Коцюб., II, 1955, 342).
3. розм., ірон. Хитро, лукаво. А сам, говорячи так, збоку якось на неї дивиться мудро, що горда удова тільки зчервоніє (Вовчок, І, 1955, 185); Чує Хо, як сільський учитель обіцяв хитро-мудро керувати поміж підводними каміннями сучасних порядків, а таки.. досягти мети своєї… (Коцюб., І, 1955, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 820.