МУЖИЧА́, а́ти, с., дорев., розм. Дитя мужика (у 1 знач.). Це сіни, а он і двері у хату… Там її син… його [панича] син… паненя, а не мужича… (Мирний, IV, 1955, 57); Дядькові не подобалось, що хлопець водиться з мужичатами, навчивсь по — мужичому говорити (Гр., II, 1963, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 821.