МУЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. Грати на якомусь інструменті, розважатися музикою. Музичить треба — от і діло, Коли хотіли знать! (Гл., Байки.., 1959, 161); — Я святкую день своїх уродин і щастя — і влаштовую вечір. Ціль його: музичити, бути щасливою (Коб., III, 1956, 384).
2. перен. Видавати звуки, схожі на музику. Музичить десь за плотом на стерниці цвіркун (Мушк., Чорний хліб, 1960, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 823.