МУЛЬКИ́Й, а, е.
1. Який муляє, тисне. Микола приліг у носі човна, сперся ліктями на мулького рюкзака (Збан., Курил. о-ви, 1963, 43); Величай ніяк не міг заснути. Якесь ліжко мульке, жарко навіть без ковдри, душно в кімнаті (Коп., Земля.., 1957, 153).
2. перен. Який бентежить, турбує, гнітить. Дівчина знічувалася, відчувала мульку ніяковість від того, що в розповідях своїх, особливо про себе, Роман Петрович по двічі і по тричі, певне забуваючи, повторювався (Коз., Сальвія, 1959, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 826.