МУ́ЛЬКО. Присл. до мульки́й. — 3 рідних є хто на війні? — Син. Мо, десь під кущиком перезувається, щоб не мулько тікати було (Тют., Вир, 1964, 325); // у знач. присудк. сл. Голому й на сіні мулько (Укр.. присл.., 1955, 41); Надвечір Дмитрик помічав, що йому чогось мулько на серці (Коцюб., І, 1955, 134); Сидячи на ослоні, Мамій понуро дивився в землю. На душі було якось мулько і трохи соромно (Добр., Тече річка.., 1961, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 826.