МУНДИ́Р, а, ч.
1. Парадний або буденний одяг певної форми. В полки людей розпреділивши [розподіливши].. І всіх в мундири нарядивши, К присязі зараз привели (Котл., І, 1952, 187); А Максимові кривому Нічого не вадить; Шкандибає на милиці І гадки не має. А в неділеньку святую Мундир надіває (Шевч., II, 1953, 254); Михайло Васильович Соя прийшов у мундирі почесного гірника, — галуни блищали на рукавах і на стоячому комірі, що підпирав старанно поголене підборіддя (Ткач, Плем’я.., 1961, 277).
2. перен. Про організацію, посаду тощо, честь якої хто-небудь захищав. Трапляються ревнителі честі мундира, що зустрічають кожне, бодай найдрібніше критичне зауваження в штики (Ком. Укр., 5, 1963, 41); — Тут не училище, і я йому не курсант, — огризнувся Берник. — Він за честь мундира турбується, а я за людей (Мур., Бук. повість, 1959, 215).
Карто́пля в мунди́рах див. карто́пля.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 826.