МУРО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до мурува́ти. Грати, рушниці, дозорці муштровані; .. Стіни з міцного каміння, муровані (Граб., І, 1959, 322); А пригадаймо міста [Італії] і всі величаві споруди, замки на урвищах гір, муровані хитро (Зеров, Вибр., 1966, 214).
2. у знач. прикм. Побудований з каменю, цегли; камінний. Як тільки сонечко зійшло, вона перекинулась голубкою й перелетіла через високу муровану стіну в поле (Н.-Лев., III, 1956, 296); Софія Київська — одна з кращих і найбільших мурованих споруд Київської Русі, в якій було застосовано цеглу (плінфу) та камінь (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 67); Мурований будинок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 830.