МУРУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. мурува́ти. [Четвертий чоловік:] Я не вірив, що з того мурування буде діло (Л. Укр., І, 1951, 456); Спочатку в бригаді Панько підносив цеглу, потім затирав цемент, аж через місяць підпустили його вчитися мурування (Смолич. Сорок вісім.., 1937, 144).
2. Кам’яна або цегляна будівля; частина споруди з каменю, цегли. Як на гріх, і пічники їй трапились якісь норовливі, свавільні і легковажні. Мурування робили наспіх, незграбно (Ваш, Надія, 1960, 48); Тут [у павільйоні "Наука"] експонуються амфори й монети, зразки кам’яного мурування й різьблені кістяні прикраси (Наука.., 10, 1967, ЗО).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 830.