МУ́ФТА, и, ж.
1. Рід жіночого туалету з хутра або тканини на ваті для зігрівання рук. В брамі кам’яниці показалась її постать, у чорнім зимовім пальті., і з чорною каракулевою муфтою на правій руці (Фр., VI, 1951, 264); Купила собі теплі рукавиці, здається, вони такі теплі, що в них можна й без муфти ходить (Л. Укр., V, 1956, 118); Непомітно вийняла [Оленка] з своєї муфти біленьку батистову хусточку (Кучер, Прощай.., 1957, 256).
2. техн. Деталь у вигляді невисокого циліндра для поздовжнього з’єднування валів, труб, зубчастих коліс та інших циліндричних або призматичних частин машин чи споруд. Для передачі обертання від однієї деталі до другої, наприклад від вала до вала, від вала до зубчастого колеса і т. д., служать муфти (Токарна справа.., 1957, 17); Христина відразу зрозуміла, що тут щось негаразд з муфтою зчеплення або коробкою передач (Збан., Переджнив’я, 1955, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 832.