МУ́ЧЕНИЦТВО, а, с. Стан мученика; перенесення мук, доля мученика. Не чув [Калинович] також у собі схильності до мучеництва за справу, якої не розумів (Фр., VI, 1951, 155); Для Тараса образи їхні [декабристів] були в ореолі вічної слави і мучеництва (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 833.