МІЗИ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до мізи́нець. [Марина:] Ось слухайте ж мене, мої голубочки, всю чисту правду буду вам казати — не збрешу ні на от стілечки! (Показує кінчик мізинчика) (Вас., III, 1960, 253); Вони [сандалики] були якраз по нозі, і такі зручні та легкі, що навіть на мізинчику, де натерли старі черевики, вони не давили (Ів., Вел. очі, 1956, 6); Старий пасічник розкрив поли великого добрячого кожуха і обережно спустив на підлогу свого мізинчика — семилітню дочку Соломію (Стельмах, III, 1962, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 731.