МІ́МІКА, и, ж. Рухи м’язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини; один з важливих елементів акторського мистецтва. Виголосив [оборонець] промову, правда, суху, строго правничу і трохи вбогу змістом, але оживлену саме мімікою промовця (Фр., VI, 1951, 273); Від усієї його жвавої постаті.., від багатющої міміки.., від усієї його неповторної динамічної юності віє таким нищівним для всіляких сумнівів оптимізмом, що хата повеселішала вся (Довж., І, 1958, 74); Користуючись економними художньо-творчими засобами — жестами, мімікою та інтонаціями, він [М. Кропивницький] умів тонко виявляти думки і почуття зображуваного персонажа (Минуле укр. театру, 1953, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 739.