МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. У зв’язку з відсутністю землевпорядних сил не можна відмовлятися від проведення цієї роботи спрощеним способом, силами колгоспних мірників, колгоспного активу (Рад. Укр., 30.І 1946, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 746.