МІ́РНИЦЯ, і, ж. Те саме, що мі́рка 2. Де Настя — там і Гнат… Копають у пана буряки — він своїми буряками досипає її мірниці (Коцюб., І, 1955, 23); Він, товариш голова, не стояв осторонь, тягав мірниці з зерном, аж йому шия наливалася кров’ю (Гончар, Південь, 1951, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 746.