МІТЕ́ЛКА, и, ж., розм.
1. Волоток очерету, проса і т. ін. Почорнів зелений очерет і гойдає шовковими мітелками, шепоче з мерзлою осокою (Кучер, Трудна любов, 1960, 354); [Xоменко:] У проса весь секрет — більші мітелки, більше зерна (Мороз, П’єси, 1959, 184).
2. Віник з таких волотків або чогось іншого, подібного до них. Нептун же зараз взяв мітелку І вимів море (Котл., І, 1952, 68); Вбігає покоївка Лена з пір’яною мітелкою в руці (Коч., II, 1956, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 755.