МІЦНЕ́НЬКО. Присл. до міцне́нький. Галя прокинулася, почула, що міцненько її обняли — то менший брат обняв її (Вовчок, І, 1955, 312); Обкрутить [Ту-покопилий] дебеленько, міцненько, щоб ти тільки те й робив, що вправненько, смирненько за хазяйським плугом ходив (Ковінька, Кутя.., 1960, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 758.