НА́БЕРЕЖНИЙ, а, е.
1. Який міститься на березі, біля берега. Море часом досить тихе.., а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів (Л. Укр., V, 1956, 203); До набережних контор підходили все нові й нові люди (Баш, Вибр., 1948, 81).
2. у знач. ім. на́бережна, ної, ж. Берег, укріплений похилою чи стрімкою стіною з каменю, дерева і т. ін. Ледве помітні хвилі дзвеніли, розбиваючись об важке сіре каміння набережної (Собко, Вогонь.., 1947, 4); // Вулиця на березі ріки, моря. Ось його улюблена набережна, де стоять ті будинки., на які він завжди дивиться з тугою і заздрістю (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 12.