НАБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наби́ти. Набитий соломою матрац відгукувався на кожен його порух сухим шурхотом (Загреб., Спека, 1961, 14); Вранці пішов свіжий, а за день змарнів, в набитих вітром очах застигла сльоза (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 197); Недалеко його висить револьвер. Він набитий (Коб., І, 1956, 341); Його молодший товариш теж одклав кайло.. підсунувся на купу набитої породи (Досв., Вибр., 1959, 345); // наби́то, безос. присудк. сл. На тапчані не було нікого, та зате на помості набито, мов селедців у бочці, якихось людських істот (Фр., І, 1955, 79); Очі ховають ніяковість під густими сірими бровами, в яких повно набито пилюки (Гончар, Тронка, 1963, 279).
◊ Битко́м наби́тий див. битко́м; Битко́м наби́то див. битко́м; Наби́та рука́ — добре натренована рука. У .мене, старика. На всяке майстерство набита, бач, рука (Рильський, Сад.., 1955, 57); Наби́тий гамане́ць див. гамане́ць; Наби́тий ду́рень див. ду́рень; Як наби́то — дуже багато. Сонце почало вже хилитися на західну половину неба, а в грушатицькій коршмі [корчмі] народу як набито (Фр., VIII, 1952, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 15.