НАВДИ́БКИ, присл., розм.
1. На задні ноги (лапи), піднімаючи передні. Коні звились навдибки і стали.
2. На кінчики пальців; навшпиньки. Коло нього зводиться навдибки Степан Княжевич, боїться й слова пропустить (Кучер, Трудна любов, 1960, 452); Качка стала навдибки, розправила крила, тріпонула ними, і знову спокійно присіла (Досв., Гюлле, 1961, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 26.