НАВЕРБО́ВАНИЙ, а, с. Дієпр. пас. мин. ч. до навербува́ти. До Донбасу їхала група молоді, навербованої для відбудови всесоюзної кочегарки (Ю. Янов., Мир, 1950, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 27.