НАВЗДОГІ́Н, НАЗДОГІ́Н, присл. Вслід за тим, що віддаляється. Козацька сторожа прискочила навздогін до Сагайдачного і познімала шапки (Мак., Вибр., 1956, 462); Деякі з-за воріт показували кулаки, посилаючи наздогін невиразні лайки (Коцюб., І, 1955, 205); Вона вскочила в човен і попливла навздогін за лебедем (Донч., Секрет, 1947, 78); Вже третій день, не сходячи з машини, за ворогом ми мчали наздогін (Перв., II, 1958, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 29.