НАВИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм. Випадково з’явитися де-небудь, перед ким-небудь; навернутися. Колись я із тяжкої туги На лаві дубовій лежав.. Аж тут навинулась дівчина, І я свою тугу забув (Рудан., Тв., 1956, 57); Дороги розвезло так, що годі було й думати, що хтось навинеться до Горнилівки (Речм., Весн. грози, 1961, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 31.