НАВКРУГИ́, присл., прийм. Те саме, що навко́ло. Пахощі з липи і квіток носилися в повітрі і розвівалися широкими хвилями далеко навкруги (Мирний, І, 1954, 164); Була тільки п’ята година, а навкруги вже зовсім сутеніло (Гончар, І, 1954, 197); Хо сидить посеред галяви, а навкруги його панує мертва, прикра тиша (Коцюб., І, 1955, 149); На перехрестях вулиць ми зупинялись, бо вітер наче танцював навкруги нас (Ю. Янов., II, 1958, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 37.