НАВШПИ́НЬКИ, присл.
1. з дієсл. стати, підвестися, звестися і т. ін. На кінчики пальців ніг. Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх на траву (Н.-Лев., IV, 1956, 121); Бармаш обірвав себе на півслові, одірвав руку від кашкета і замість пристукнути каблуком став навшпиньки (Коз., Гарячі руки, 1960, 146).
2. з дієсл. стояти та дієсл. на означення руху. Те саме, що навшпи́ньках. Листоноша мовчки, навшпиньки підійшов до Терентія (Довж., І, 1958, 417); Озувшись, Давид навшпиньки, щоб не почула тітка, виходить з хатини (Стельмах, І, 1962, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 44.