Навіди́ти, ві́джу, диш, гл.
1) = Навідати 1. Желех.
2) Навіди́ло його. Онъ обезумѣлъ, одурѣлъ. Кінь… побіг дорогою назад у село. Чоловік переймає, а він, — як навідило його, — все не дається перенняти. Драг. 143. Чи навідило твою маму? Що ти робиш? НВолынск. у. См. Навіженство, навішений, навіджений.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 469.