НАВІСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Втрачати розум, божеволіти. — Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання, — сказала вона (Н.-Лев., IV, 1956, 243).
2. Шаленіти, біснуватися від злості. Хай собі навісніють і по-вовчому виють пани рокфеллери, а нам своє робить (Ком. Укр., 2, 1963, 5); * Образно. А хвиля бушувала й навісніла (Кучер, Голод, 1961, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 34.