НАВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, док., перех. Те саме, що наві́дувати 1. Через день навіщав [свекор] сватів (Мирний, І, 1954, 230); — Я на-віщатиму вас, коли буде змога (Шиян, Партиз. край, 1946, 72); Був гарний осінній день, коли Гава знову навістив хату Староміського (Фр., III, 1950, 66); От і відпочили [Степан з товаришами], Друга навістили У селі Кривому (Шпак, Вибр., 1952, 157); *Образно. Як вона тремтіла.., як побоювалася, щоб його яке лихо не навістило (Круш., Буденний хліб.., 1960, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 35.