НАВІ́ЩО, присл.
1. З якою метою, для чого. Навіщо ж, весно, ти так пишно розцвіла. На зорі серденько без жалю розтяла? (Граб., І, 1959, 208); Навіщо, навіщо це сталося? Навіщо він вистрелив їй у спину двома розривними підряд? (Гончар, III, 1959, 455); // 3 якої причини, чому. Навшпиньки стаючи, витягуючи шию, Навіщо дивишся так пильно, Єреміє, Як юна Лідія у юному танку І гроші, і серця у пригорщу дзвінку Збирає.. ? (Рильський, І, 1960, 252).
2. Уживається як сполучне слово в підрядних реченнях. Вона тепер знала, навіщо батько шукав хреста в неї на грудях (Коцюб., І, 1955, 273); Він почекає, поки Галя не скаже, навіщо вона його кличе (Багмут, Опов., 1959, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 35.