НАГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Згинаючи, нахиляти. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю (Шевч., І, 1951, 153); У садку достигала соковита шпанка. Віра нагинала віти, вибираючи найспіліші (Шиян, Баланда, 1957, 142); Леонід Семенович підняв руки вгору, підскочив, як заєць, вхопив гілку яблуні, нагнув її (Н.-Лев., IV, 1956, 121); * Образно. Від самого малечку по сей час воно [життя] його кидало.. з боку на бік, гнуло, нагинало (Мирний, IV, 1955, 173).
2. перен. Спрямовувати, навертати до чого-небудь. [Руфін:] Люцій умів себе примусити до того, до чого я себе не міг нагнути (Л. Укр., II, 1951, 507); Яке ж лихо чи розпука нагнули його до журливих струн? (Стельмах, Правда.., 1961, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 48.