НАГЛУМЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАГЛУМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн.. наглумля́ться; док., з кого — чого, над ким — чим. Кепкуючи, насміхаючись, виражати неповагу, презирство до кого-небудь; знущатися з когось. — Що вона в житті без батька? Перший дурисвіт її одурить, наглумиться, насміється (Гончар, Тронка, 1963, 205); Іде фашист. Не промахнись. Вже близько ворог твій. Він над сестрою наглумивсь (Гонч., Вибр., 1959, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 49.