НАГОМОНІ́ТИСЯ, ню́ся, ни́шся, док., розм. Досхочу поговорити. — Чого я там не бачила? Об чім ми там ще не нагомонілися? — одказала Параска і не пішла (Мирний, IV, 1955, 54); * Образно. Опівночі дощ збив бурю. До світанку й сам, нагомонівшись з громовицями, втихомирився (Баш, Надія, 1960, 137). НАГО́НИТИ див. наганя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 53.