НАГОРЬО́ВАНИЙ, а, е, розм. Який зазнав багато горя. [Катря:] Та я ж тебе, бідну дівчину, натруджену та нагорьовану, винесу з цієї неволі на коні золотому (Вас., III, 1960, 122); Вони [коломийки] були такі милі серцю.. нагорьованого люду, бо вселяли надію на визволення, кликали братів зі сходу на допомогу (Колг. Укр., 11, 1962, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 54.