НАГРІ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нагрі́ти 1. Жінки порались в городі, вив’язували з вузликів насіння й висаджували з пристрасним запалом в нагріту весняним сонцем землю (Довж., І, 1958, 368); Вечірні сутінки огортали ріку. Нагріта за день вода злегка парувала (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 93); * Образно. Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне! (Шевч., І, 1951, 245); // у знач. прикм. Світились вікна в мечетях, пашів нагрітий камінь (Коцюб., II, 1955, 125); На сонячних лісових горбках солодко пахло нагрітою стиглою полуницею (Донч., IV, 1957, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 57.