Що oзначає слово - "надавати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


НАДАВА́ТИ1, даю́, дає́ш, док., розм. 1. перех. Дати що-небудь в якійсь кількості або у кілька заходів. Полюби мене, дівчино. То-то срібла надаю! (Рудан., Тв., 1956, 58); Дядина — добра людина, надає йому й хліба, й ковбаси (Мирний, IV, 1955, 289); Німецьке командування швидко переконалось, що Центральна рада неспроможна виконати обіцянки, які вона надавала окупантам (Скл., Легенд, начдив, 1957, 31); — У мого старшого кашовара уже є тридцять сім складаних ножиків і півтонни цукру. Солдати надавали (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 34).

2. неперех. Побити кого-небудь. Видерка йшов проти волі й на знак протесту все хникав, аж Олекса пригрозив, що йому надає — тоді замовчав (Хотк., Довбуш, 1965, 66); — Ну, та й ми ж із хлопцями їм надавали. Оце після уроків аж за млин гнали кілками (Головко, II, 1957, 86).

Надава́ти духопе́лів (духопе́ликів) — сильно побити кого-небудь. Біжить Зінько завертати [телят]… Побачить сторож або хазяїн, таких духопелів йому надає… (Гр., II, 1963, 326); Коли Парасочка не хотіла їсти і вередувала, то Оришка і духопеликів надає (Мирний, IV, 1955, 32); Надава́ти ля́пасів — побити кого-небудь долонею. — Купатись! — одно репетує Івась, поки не вскочила червона, як огонь, Пистина Іванівна і не надавала ляпасів (Мирний, III, 1954, 155); Надава́ти прочуха́на (прочуха́нки) — побити кого-небудь; Надава́ти стусані́в — побити кого-небудь кулаком. Після такої твердої науки в школі у дяка, котрий надавав ще до того добрих стусанів Якимкові, його посадили за гражданську граматику (Н.-Лев., І, 1956, 175); Надава́ти чорті́в: а) сильно побити кого-небудь; б) суворо засуджуючи поведінку, добре вилаяти кого-небудь. Ми вчора на відкритих піонерських зборах таких чортів надавали всім прогульникам та порушникам дисципліни, що до нових віників пам’ятатимуть (Збан., Малин. дзвін, 1958, 169); Не раз за той рік доводилось мені чути: "Приїздив сам Кисіль… Ну й чортів надавав!" (Мур., Бук. повість, 1959, 210).

3. неперех. Завдати поразки кому-небудь, перемогти когось. — Теж мені святого знайшли, отця Симона! Та він же в січовиках ходив, а коли їм добре надавали, кинув кріса і взявся до хреста (Цюпа, Назустріч.., 1958, 158).

4. перех., діал. Відправляти, надсилати щось кому-небудь. Вранці він купив у листоноші конверт і, заадресувавши з тремтінням.., пішов сам на станцію надавати листа (Козл., Ю. Крук, 1957, 447).

НАДАВА́ТИ2, даю́, дає́ш, недок., НАДА́ТИ, да́м, даси́, док.

1. перех. Давати можливість мати щось, користуватися чимсь і т. ін. Понад ту [громадську] раду нема вже нічого вищого ані старшого; вона надає всі права, вона й суд і весь уряд (Март., Тв., 1954, 183); Дерманський монастир надав бандерівським лиходіям теплий і надійний притулок (Мельн., Коли Кров.., 1960, 42); Вирішено було також надати допомогу бідноті Чаплинки, Каланчака та інших сіл (Гончар, II, 1959, 54).

◊ Надава́ти (нада́ти) звання́ (вче́ний сту́пінь і т. ін.) — присвоювати, присуджувати звання (вчений ступінь і т. ін.). Мурашкові не лише надали звання художника, а й призначили довгочасне закордонне відрядження (Вітч., 2, 1964, 183); Надава́ти (нада́ти) зна́чення (вагу́) — розглядати щось як важливе, цінне, потрібне і т. ін. Семен Васильович завжди надавав величезного значення розвідці (Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 37); Джіафер надав йому [спектаклеві] велику вагу (Коцюб., II, 1955, 136); Надава́ти (нада́ти) ім’я́ (іме́ння) — називати. Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів [імень], що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову (Н.-Лев., II, 1956, 174); Надава́ти (нада́ти) сло́во-дозволяти виголосити промову, висловитися (на зборах, мітингу і т. ін.). Надавав спокійно диктор слово Коментаторові Галану (Павл., Бистрина, 1959, 43); Надамо їм слово, хай вони скажуть про свої почуття і враження, які справило на них наше місто (Цюпа, Україна.., 1960, 139).

2. перех. Додавати, добавляти яку-небудь якість, властивість і т. ін. Правдою слово багате Мені надавало наснаги (Нагн., Вибр., 1957, 53); Гарячі промови товаришів надавали упевненості в силах (Донч., V, 1957, 483); Марко уважно вслухувався в зауваження колгоспників, нікого не перебивав, і це надавало сміливості присутнім (Кир., Вибр., 1960, 352); Близькість людського житла відкинула геть безнадійні думки Каленика, надала сили (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 294).

3. перех. Наділяти якими-небудь рисами, робити якимсь на вигляд. Та чалма, вкупі з білою довгою бородою, надавала йому вигляд старозаконного патріарха (Коцюб., І, 1955, 287); Низько поставлені брови і тонко окреслений рот надавали її обличчю виразу зосередженості і навіть суворості (Головко, II, 1957, 443); Чорне убрання і гладко причесане волосся, чорне, з чималою сивиною, надають жінці чернечий вигляд (Л. Укр., III, 1952, 591); Грюнвальд подумав і усміхнувся, але зразу ж поспішив надати своєму сухому, зморщеному обличчю звичайного суворого виразу (Собко, Серце, 1952, 6).

4. перех. Примушувати кого-, що-небудь здійснювати якийсь рух чи переходити до якогось стану. Вилітав [вітер] із-за гори — зачепив три флюгери. За дитсадом на шпилі обертався на щоглі — руху крилам надавав, дім до ранку осявав… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 18); Надати тілу рівноваги.

5. тільки док., неперех., часто безос. або в сполуч. із сл. лихий, нечиста мати і т. ін., розм. Напоумити або змусити робити що-небудь. Надала мені нечиста мати встрять у се діло! (Номис, 1864, 1846); Та надало батюшці пожалітись кудись — учитель читає мужицькі газети й книжки (Вас., І, 1959, 19); [Мальванов:] І надало ж людині оженитись та ще в такий час! (Коч., II, 1956, 44).

6. перех., заст. Поставити. І праведно господь великий.. Вомісто [замість] кроткого пророка… Царя вам повелів надать! (Шевч., II, 1953, 102); Он у Опеньківцях та піп, як тополя, такий високий… А нам надали якесь! (Март., Тв., 1954, 234).

Надава́ти (нада́ти) газ (га́зу) див. газ.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 60.