НАДАРЕ́МНИЙ, а, е, розм.
1. Який не дає наслідків; марний. Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна, що хлопці мають важливіші доручення (М. Ол., Чуєш.., 1959, 79); // Який не має успіху, не досягає мети; безуспішний. Надаремна спроба.
2. Який не має серйозних причин; непотрібний. Підняття народного добробуття [добробуту], народна просвіта, — були б багато вищими завданнями для польських панів, ніж надаремна й непотрібна іграшка в полонізацію галицьких українців (Н.-Лев., II, 1956, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 61.