НАДУЖИВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. надужива́ти. Без галасу і крику, без надуживання окликами, а спокійно і вдумливо, по-філософському поет [В. Мисик] порівнює і зважує життя народу минуле, яке йому добре відоме, і сучасне (Вітч., 12, 1963, 191); Його обличчя з підпухлими очима, невиспане й одутле, свідчило про безсонні ночі та надуживання міцними напоями (Дмит., Розлука, 1957, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 81.