НАДХМА́Р’Я, я, с., поет. Надхмарний простір, надхмарна височінь. Ти (народ) завойовуєш надхмар’я, Вогонь ти крешеш із води. Викохуєш у Заполяр’ї Землі південної плоди (Рильський, III, 1961, 244); Есмінці на морі, В надхмар’ї мотори — Усе це твої, комсомоле, труди (Дор., Єдність, 1950, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 83.